Вторник, 17.10.2017
Библиотека коллекционера

Баннерная сеть BANNER.UA
Меню сайта
Категории раздела
Статьи [155]
Видео [20]
Ценники [1]
Друзья
  • Каталог Краузе 19 век онлайн
  • Каталог Краузе 20 век, 39 издание онлайн
  • Каталог Краузе 20 век, 40 издание онлайн
  • Каталог Краузе 21 век, 6 издание онлайн
  • Каталог Краузе 21 век, 7 издание онлайн
  • Каталог Краузе "Монеты Северной Америки" онлайн
  • Буклеты к монетам Украины
  • Лотереи на обмен
  • Банкокартия в Украине
  • Коллекционирование газет
  • Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    1PS.RU
    Раскрутка и продвижение сайта, регистрация в каталогах, контекстная реклама
    Форма входа
    Главная » Статьи » Статьи

    СТАНОВЛЕННЯ ФІНАНСОВО-БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УНР: ДІЙСНІСТЬ У РЕАЛІЯХ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ЧАСУ

     Україна, перебуваючи у складі Російської та Австро-Угорської імперій, не мала своєї фінансово-банківської системи. Лютнева 1917 року буржуазно-демократична революція в Росії призвела до руйнації Російської імперії та загалом змінила геополітичний простір Європи. На теренах Росії почали виникати крайові та національні уряди й державні утворення. З березня 1917 року в Україні політичну владу поступово перебрала Центральна Рада, проте в фінансово-господарському плані практично упродовж усього року Україна залишалася складовою загальноросійського комплексу.

    Після створення Центральної Ради у березні 1917 р. загальнодержавного бюджету не було, проте була створена фінансова комісія Центральної Ради, яка стала своєрідним координаційним органом у процесі налагоджування фінансової справи. 30 серпня 1917 р. на засіданні Малої Ради було затверджено комісію у складі таких осіб: Порш, Попівський, Розенштейн, Тшещак, Тушкан. Тоді ж було ухвалено і бюджет щойно затвердженого Тимчасовим російським урядом Генерального секретаріату на час від 1 серпня по 1 вересня 1917р. Загальна сума витрат на 8 Генеральних секретарств на один місяць становила 58255 крб. 83 коп. Найменша сума - 750 крб - виділялася Генеральному секретарству справ судових, найбільша - 19840 крб - Генеральному секретарству військових справ. У разі потреби та обґрунтованих запитів часом секретарствам збільшували бюджет. Усі перемовини з Тимчасовим урядом про надання грошових асигнувань для діяльності Генерального секретаріату проводив Генеральний секретар фінансових справ М. Туган-Барановський та комісар при Тимчасо¬вому уряді П. Стебницький. Обидва були добре відомі в петербурзьких урядових колах як професіонали. М. Туган-Барановський - відомий учений-економіст, П. Стебницький працював на різних урядових посадах у Міністерстві фінансів і в Торговельному телеграфному агентстві, писав статті на економічні теми у часописах. Він був організатором українського громадського життя у Петербурзі, головою Благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг. 8 вересня

    1917 р. Генеральний секретаріат ухвалив: «Просити секретаря в справах фінансових поїхати в Петроград для переговорів з Временним правительством потрібних для існування Секретаріату грошових асигновок», а також просити «про асигнування авансом на видатки секретаріату одноразово на протязі перших двох місяців вересня і жовтня 2315000 руб». Проте поряд із фінансовими проблемами власне Генерального секретаріату перед ним поставала і значно складніша проблема - утримати країну від хаосу, що все більше наростав і в Росії, і в Україні та був пов'язаний зі зростанням цін на продовольство, фізичним браком грошей для оплати заробітної платні на підприємствах, втратою владою контролю, загальною втомою людей від війни.

    З огляду на поглиблення кризи Генеральний секретаріат 29 вересня оприлюднив «Декларацію Генерального секретаріату України». У ній наголошувалося: «Основою нового життя кожна нація вважає право на своє національно-державне самовизначення. Українська демократія голосом своїх з'їздів, організацій і революційного парламенту — Центральної ради - виразно визначила майбутній національно-політичний стан свій як рівноправного, державного тіла в федеративній республіці Росія». Окреслювалися й завдання в фінансовій сфері: «У справі фінансів України Генеральне секретарство фінансів признає необхідне найперше виробити основи для розмежування в напрямі децентралізації спільно державних і спеціально-місцевих українських фінансів. Україна повинна мати свій спеціальний бюджет поруч із загальнодержавним. ... В найближчому часі буде вироблено законопроект про те, що на чолі всіх кредитових установ України має стати Національний український банк, до якого мусять перейти всі справи Київської контори державного банку та всіх його відділів на території України. Діяльність Національного банку має бути погоджена з діяльністю другої центральної кредитової установи на Україні - Українського народного банку».

    Водночас ситуація ускладнювалася тим, що Тимчасовий уряд у Петрограді не забезпечив вчасно фінансування, а отже, уже на початку жовтня на засіданні Генерального секретаріату було заслухано заяву секретаря фінансів про те, що «для платні жалування служащим секретаріату за вересень довелося кредитуватися на 75 000 руб. в Союзбанкові на два тижні, позаяк кредит на содержання Секретаріату ще не переведено з Петрограда». Враховуючи юридичну невизначеність своїх повноважень для опіки над цілим краєм, Генеральний секретаріат 13 жовтня підготував та оприлюднив у пресі черговий «Меморандум Генерального секретаріату України Тимчасовому урядові Російської республіки», в якому вимагав вжити рішучих заходів щодо поліпшення системи управління країною. Саме в цей час поширилися й чутки про те, що російський уряд припинив видачу Генеральному секретаріатові коштів і хоче віддати його під суд за участь у справі скликання Української Установчої ради. Посилилися грабежі, погроми по всіх губерніях, які підпорядковувалися Центральній Раді. Уночі 25 жовтня на закритому засіданні Комітету Центральної Української Ради було одноголосно схвалено рішення про створення революційного комітету для охорони революції на Україні. Українські політичні діячі вважали, що це до певної міри допоможе зупинити анархію і розруху. Проте переворот у Петрограді і захоплення влади більшовиками в Росії підштовхнули й українців до радикальніших дій.

    Кардинальні зміни відбулися після захоплення більшовиками влади у жовтні 1917 р. в Петербурзі та інших російських містах. Фінансові інститути практично перестали працювати. Центральний російський банк потрапив до рук більшовиків. Його головою було призначено Г. П'ятакова — відвертого антагоніста українського руху. Він розпочав політику остаточної блокади надходження фінансів в Україну. Революційна доцільність і практична відрубленість зв'язків із центром (фактично насильно зруйнована система) примусил політиків у Наддніпрянській Україні до рішучих дій. Еволюційний період завершився, й Українська Центральна Рада змушена була діяти адекватно умовам і робити відповіді на виклики часу. Політичною відповіддю на події в Росії стало проголошення III універсалом автономії України. Складними для вирішення виявилися фінансово-господарські проблеми. Звістка про зміну влади в Україні стала інформацією до дії із захоплення стратегічних об'єктів у Києві та в регіонах. Як згадував Д. Дорошенко (на той час губерніальний комісар Чернігівщини), - коли він повідомив у Чернігові про те, що «Тимчасове правительство в Петербурзі впало, а що в Києві і по цілій Україні вся влада перейшла до Центральної Ради і до її Генерального секретаріату», то «зараз же потому озброєний відділ українців рушив до казарм запасного полку, зайняв цей будинок і, поки ще прибула зброя з Києва, цілий український батальйон мав рушниці і набої і до ранку пошта, телеграф, банки, скарбниці — були обсаджені українською вартою». Проте важливо було не лише захопити стратегічно важливі об'єкти, а й налагодити їхню роботу, а для ЦЬОГО потрібно було мати спеціалістів, і головне - їхнє бажання працювати на іншу державу (а те інше-інакше для них було малозрозуміле). Усе ж Центральна Рада зробила важливі кроки з метою формування власної фінансово-господарської системи.

    10 листопада 1917 р. на засіданні Генерального секретаріату було ухвалено: «1. Київську контору Державного банку тимчасово перетворити в Центральний банк України; 2. Звернутися до всіх відомств гражданських і військових встановити свої бюджети на ноябрь та декабрь 1917 р., а також на півріччя 1918 р.; 3. Видати розпорядження, щоб всі урядові установи та підприємства свої прибутки направляли до Київської контори державного банку; 4. Звернутись до населення з оповіщенням про ті заходи, які робить Генеральний секретаріат в справі полагодження грошового кризису». 13 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат знову повернувся до розгляду фінансових справ. В інформації заступника генерального секретаря фінансів В.Мазуренка наголошувалося, що нарада фінансового відомства «визнала найбільш слушним під цей час не складати окремого бюджету України, бо зараз дуже важко виділити видатки на війну і розділити прибутки від залізниць, косвених налогів і т. ін., а обмежитися виясненням рахунку тільки звичайних видатків на першу половину 1918 р., рахуючи видатки і на Генеральний секретаріат, і на поширення діяльності просвітньої, культурної, адміністративної та ін., себто утворити федеративний розпис податків». Проте надії на порозуміння з більшовиками виявилися марними, оскільки Центральна Рада не визнавала поширення влади більшовиків на всі регіони Росії, в тому числі і в Україні. Переговори з Петроградом не мали успіху, а отже, вже 24 листопада В. Мазуренко доповів про те, що фінансова нарада прийняла проект видання українських грошей (бон) із забезпеченням фондом цукровим і %% паперів». 25 листопада було ухвалено «Закон про утримання Центральної Ради за державний рахунок». Ним встановлювалося, що Центральна Рада утримується на кошт Української Республіки, всі члени Центральної Ради під час сесії отримують по 15 крб. З метою налагодження роботи Державного банку було ухвалено: «Доручити комісару при Київській конторі Державного банку Галицинському виконувати свої обов'язки і ніяких інших комісарів не допускати». При цьому так само повідомлялося конторам банків про те, що вони мають не допускати більшовицьких комісарів. Водночас Генеральному секретаріату по спеціальному біжучому рахунку було відкрито в Державному банку для короткострокових позичок («ссуд») кредит в 2 млн крб. (окрім ссуд містам і земствам). А в справі випуску українських грошей наголошувалося на необхідності «замовити малюнок грошових знаків, ціну грошей позначити на чотирьох мовах. Доручено Мазуренкові перебалакати з Кульженком (йшлося про одну з найвідоміших друкарень у Києві, що на той час належала Михайлові Кульженку — В. П.) в справі випуску облігацій».

    30 листопада 1917 р., Генеральний секретаріат звернувся із заявою до Ради Народних Комісарів Росії, в якій, зокрема, наголошував: «Генеральний секретаріат не визнає народних комісарів правительством всієї Росії, бо сила їх тільки серед певної частини великоруської демократії, народи ж Сибіру, Поволжя, Кавказу, Криму, Дону, України, Бесарабії, Білорусі не признають народних комісарів правительством Росії. Так само навіть не вся великоруська демократія признає їх правительством». З огляду на фінансові проблеми, які загострилися в Україні через політичні події, більшовики почали використовувати складну ситуацію як шантаж проти української влади, з одного боку, а з іншого - їхні прибічники в Україні розпочали організовувати повстання проти Центральної Ради. Так, Київський військово-революційний комітет на чолі з Л. Пятаковим (брат Г. Пятакова) 29 листопада ухвалив рішення розпочати наступного дня збройне повстання проти Української Центральної Ради. Українська влада змушена була реагувати відповідним чином. Військові частини заколотників було роззброєно та відправлено до Росії, встановлено суворі правила в'їзду до Києва, а Л. Пятакова та ще кількох керівників уранці ЗО листопада було заарештовано. Проте увечері того ж дня їх було звільнено. Того ж дня між генеральним секретарем праці М. Поршем і радянським комісаром Держбанку Г. Пятаковим відбулася розмова по прямому дроту. У ній ішлося про виділення коштів із державного банку для виплати залізничникам України, які погрожували у разі затримки заробітної плати оголосити загальний страйк. Г. Пятаков пообіцяв надіслати гроші безпосередньо страйковому комітету Південно-Західної залізниці. Водночас заявив, що постачання грошей в Україну можливе лише за умови визнання Раднаркому верховною владою і влади рад на місцях.

    Центральне бюро профспілок та рада фабрично-заводських комітетів, виконавчий комітет робітничих депутатів у зв'язку з роззброєнням більшовицьких частин, підбурювані більшовиками, розпочали 1 грудня страйк, у якому взяли участь близько 20 тис. осіб. На засіданні Генерального секретаріату 1 грудня з метою уникнути робітничих протестів і незадоволення невиплатою заробітної плати було ухвалено рішення: «дозволити взяти харчові й інші продукти з інтендантських складів для задоволення потреб залізничників і шосейників замість оплати грошима». Окрім того, було вирішено розпочати «активну газетну агітацію за нові українські гроші і державну позику, видати популярну брошуру і велику брошуру з поясненням щодо фінансового плану Генерального секретаріату і фондів забезпечення українських грошей, а також опублікувати розмову Порша з Пятаковим, почати газетну кампанію проти фінансової політики Совєта народних комісарів, що може спричинитися і до спопуляризування українських грошей. Для початку кампанії скликати нараду представників преси в Києві й інших великих містах України». Для того, щоб друкувати власні гроші, потрібен був папір і, відповідно, друкарня, а відтак було ухвалено «доручити Секретарству фінансів реквізувати папір для друкування грошей і реквізувати друкарню Кульженка. Для експедиції грошей реквізувати помешкання лазарету проти типографії Кульженка на Пушкінській вул.». Слід наголосити, що ці заходи були дієвими, оскільки страйк 2 грудня припинився.

    Події листопада-грудня 1917 року в Україні розгорталися блискавично, виклики і питання, що їх вирішували державні посадовці, були складними, потребували відданості справі, швидкого реагування і надзвичайної енергійності. 2 грудня на засіданні Генерального секретаріату по доповіді генерального секретаря Ткаченка було постановлено: «ухвалити форму українських державних кредитових білетів. На лицевій стороні напис:

    «Серія №

    Українська Народня Республіка.

    Державний Кредитовий Білет

    З карбованці рівняються 3 російським рублям. (1 карбов. - 1/15 золотої п'ятнадцятирублевої монети і містить 17,424 долі щирого золота).

    Директор Державного Банку Української Народньої Республіки —(підпис)

    1917 р. Скарбничий - (підпис)

    Серія №»

    На оборотній стороні напис:

    «Три карбованці... З крб. (польськ. мовою)

    Державні кредитові білети Української Народньої Республіки — забезпечуються всім державним майном Української Народньої Республіки, як-то: землями, лісами, залізницями, державними доходами, монополією цукру і іншими монополіями і всяким майном Республіки. Державні кредитові білети Української Народньої Республіки ходять рівно з золотою монетою. За фальшування державних кредитових білетів винуваті караються позбавленням прав і каторгою.

    З карбованці (єврейською мовою)».

    Також було ухвалено рішення про перетворення Київської контори Державного банку на Український державний банк і реформування казначейств, ухвалено законопроект про ліквідацію Дворянського і крестьянського земельних банків, через перетворення їх на Український Державний земельний банк».

    Шантаж Центральної Ради з боку Раднаркому Росії тривав.

    4 грудня на ім'я «Совєта робітничих депутатів надійшла телеграма від комісарів Оболенського і Пятакова про те, що гроші в Київський державний банк не будуть вислані, поки не будуть признані комісари Київського Совєта робітничих депутатів». У відповідь Генеральний секретаріат того ж дня постановляє: «Продовольчі наряди на Великоросію припинити, а одпускати лише за налічні гроші, причому третя частина вартості продовольчих грузів повинна оплачуватись золотом. Сповістити західну і північну армії, що їм так само одпускатися хліб буде на таких же умовах; армії мусять подбати, щоб хліб попадав по адресах і не був перехоплений в Петрограді». Як відомо, 4 грудня (17 за новим стилем) Раднарком Росії висловив Українській Центральній Раді ультиматум (що стало початком українсько-більшовицької війни). 5 грудня Генеральний секретаріат ухвалив відповідь, де зазначалося: «Генеральний секретаріат рішуче одкидає всякі намагання народних комісарів вмішуватись в справу упорядкування державного й політичного життя в Народній Українській Республіці. Претензії народних комісарів на керування українською демократією тим менше можуть мати яке-небудь виправдання, що ті форми політичного правління, які накидають Україні, дали на території самих народних комісарів такі наслідки, що цілком не викликають заздрості... Центральною радою незадоволені великоросійські елементи чорносотенного, кадетського й більшовицького напрямків, які, певно, більше хотіли б другого національного складу Ради. Але Генеральний секретаріат дає повну можливість зазначеним елементам виїхати з території України до Великороси, де їхнє національне почуття буде задоволено». Проте найбільшою проблемою, що потребувала негайного вирішення, було фінансове забезпечення армій, що розміщувались на території України, і уряд докладав зусиль, щоб самотужки їх розв'язати. 9 грудня 1917 р. було прийнято 5 визначальних фінансових законів: «Про державні кошти України» (всі державні податки і прибутки, які збиралися на території України, визнавалися прибутком державного скарбу Української Республіки); «Про Головну Скарбницю України» (закладалася Головна скарбниця України, всі наявні на території України губерніальні і повітові казначейства ставали скарбницями УНР); «Про Державний банк» («Киевская контора государственного банка» перетворювалася на Український державний банк, який тимчасово керувався «уставом государственного банка (т. II, ч. 2 Св. Зак. Рос, Имп.), а всі місцеві установи ставали відділами Українського державного банку); «Про скасування Дворянського та Селянського банків»; «Про цукрову монополію» (цукрова монополія була запроваджена ще з 1 листопада 1917 р. на те¬риторії УНР, «визначається виключним правом Державного скарбу Української Народньої Республіки»).

    Проте, ухвалюючи закони, Генеральний секретаріат і Центральна Рада загалом не могли зупинити процес більшовизації армії, розклад її рядів під впливом більшовицької агітації без значних фінансових вливань. Як неодноразово наголошував генеральний секретар військових справ С. Петлюра, «...становище грізне. Основна причина — брак грошей». Під час обговорення становища були навіть пропозиції: розібрати залізницю й одрізати Україну від півночі.

    Для організації належної роботи Українського державного банку його директором було призначено досвідченого фінансиста Михайла Єремієвича Кривецького (на цій посаді він пробув до 9 березня 1918 р.). Тоді ж він підготував доповідь «Зкономико-финансовые перспективы Украинской Республики и ближайшие зкономические, финансовьые и политические задачи Генерального секретариата: Краткие соображения М.И. Кривецкого» (належні обрахунки йому допоміг виконати проф. А. Вольський). У документі аналізувалися економічні показники розвитку українських земель за 1908-1912 рр., йшлося також про можливі перспективи подальшого поступу України як у складі майбутньої Всеросійської Федерації, так і в статусі незалежної держави. Кривецький вважав, що за умов, які склалися у сфері державних фінансів на кінець 1917-го, найкращим виходом для України є проголошення на її території самостійної соціалістичної держави, монополізація, націоналізація і соціалізація промисловості, цін, банків тощо.

    19 грудня 1917 р. було прийнято Закон про українські гроші. За цим законом паперові грошові знаки УНР випускаються Державним банком республіки до створення золотого фонду під тимчасове забезпечення майном та доходами з монополій (цукрової). Перший випуск визначається в сумі 500 млн крб. Нові гроші зватимуться карбованцями (17,424 частки чистого золота і поділяються на 200 шагів). Але вже через декілька днів виникла пропозиція іменувати їх гривнями. Через відсутність в обороті грошових знаків Генеральний секретаріат ухвалював рішення і про здачу не менш 75% денної виручки торговельними закладами, підприємствами в Український державний банк, одночасно намагався боротися з поширенням різних чуток про заходи влади проти вкладників у банках і їхніх заощаджень. Вирішення внутрішніх питань тісно перепліталося зі складним зовнішньополітичним становищем. Розпочалися переговори у Бресті про підписання миру з Німеччиною та її союзниками.

    Ускладнена політична та соціально-економічна ситуація, військова агресія з боку більшовицької Росії — усе це вимагало радикального підходу до розв'язання проблем. І 11 січня 1918 р. українська демократична політична еліта зважилася на прийняття IV Універсалу, яким Україна проголошувалася самостійною, соборною державою. Тоді ж було створено і власну Державну скарбницю. її директором було призначено Харитона Лебідь-Юрчика. Завдання Держскарбниці полягали в управлінні фінансами країни, забезпеченні державного бюджету шляхом акумуляції податків, інших прибутків та кредитних операцій. Ще однією функцією Департаменту Державної скарбниці було й таке. 8 червня 1918 року Департамент Державної скарбниці надіслав до Міністерства закордонних справ листа з проханням «надіслати зразок умови з 28 грудня 1917 року між Урядами Української Держави і Сибірі. Цей зразок потрібно для вирішення питання про видачу Сибірським військовим частинам грошей, які вони здали до Скарбниць Українського Уряду». 14 червня від МЗС надійшла відповідь: «На ваше відношення за № 1706 Міністерство справ закордонних має честь сповістити, що документи, котрі знаходились у Міністерстві до приходу большевиків, большевиками знищені. Отже, згаданого зразка умови з Сибірським урядом від 28 грудня 1917 р. також серед архіву Міністерства не маються».

    15 січня 1918 р. в Києві розпочалося повстання проти Центральної Ради та наступ більшовицького війська на столицю. Усе це не сприяло належному розвиткові господарського та фінансового сектора України, а сама Центральна Рада і її Генеральний секретаріат втрачали довіру й підтримку населення. Через захоплення Києва більшовицькими військами Центральна Рада виїхала до Житомира, а після підписання мирного договору у Бресті та за підтримки німецького війська, яке виступало як союзницьке, українцям вдалося відновити владу в Києві. За час до гетьманського перевороту (29 квітня 1918 р.) Центральна Рада встигла ухвалити ще один важливий закон у сфері фінансів. 2 березня 1918 р. було прийнято Закон про грошову одиницю, биття монети та друк кредитових державних білетів. За основну грошову одиницю прийнято гривню, що має містити 8,712 частки щирого золота; гривня ділиться на 100 шагів; 2 відповідають 1 карбованцеві емісії 1917 р.

    Перебуваючи в еміграції, Міністерство фінансів УНР 28 квітня 1922 року підготувало звіт про рух і стан всієї української емісії від початку Української державності - з 1917 р. до останнього часу - 20 лютого 1922 р., в якому зазначалося:

    «І. За весь час Української державности (від 1917 до 20 лютого 1922 р.) видрукувано в різних експедиціях (Київ, Одеса, Камянець, Станіслав, Варшава, Берлін) - 45.244.860.315 (сума в гривнях).

    З них: карбованцями — 31.680.553.760 гривень;

    гривнями - 11.518.000.000 гр.; серіями -2.000.000.000 гр.;

    розмінними знаками - 46.306.555 гр.

    II.            Із цих грошей випущено в обіг серед населення

    всього:

    23.027.487.673 гр. 60 шагів.

    III.          Залишилось в експедиціях в гривнях: у Варшаві,

    Берліні - 17.541.742.000 гр.

    IV.          В даний момент в безпосередньому розпорядженні уряду УНР знаходиться всього в гривнях

    4.675.629.841 гривня 30 шагів.

    Керуючий Міністерством фінансів В. Приходько;

    в. об. Директора кредитової канцелярії В. Мельник».

    Отже, становлення фінансово-господарської системи України в бурхливі революційні роки відбувалося досить спонтанно і йшло радше за подіями, аніж випереджало їх, було своєрідним пошуком способу «гасіння пожежі», тобто суспільного незадоволення станом речей у державі.

     

    Валентина Піскун,

    провідний науковий співробітник

    Інституту української археографії

    та джерелознавства ім. М.С. Грушевського

    Категория: Статьи | Добавил: bankocartist (22.03.2015)
    Просмотров: 204 | Рейтинг: 0.0/0
    Всего комментариев: 0
    avatar
    Реклама
    Copyright MyCorp © 2017
    Бесплатный хостинг uCoz